Спробуйте набрати в одній з пошукових систем Інтернету слово «японці» і я запевняю вас, будете вражені. Чого тільки варта перша веб-сторінка, яка видала мені результат — «японці випустили двійника Apple MacBook», «японці створили плеєр розміром як пачка сірників», «японці винайшли «розумний» одяг», «японці створили плеєр в форм-факторі «тачки», «японці вчаться припису на воді» і так далі. І це лише перша сторінка, майже переконана в тому, що так само виглядає і друга, і п’ята, і двадцять сьома.
Не перестаєш дивуватися відчайдушній звичці постійно працювати, постійно знаходити щось нове, постійно подорожувати, постійно показувати приклад іншим, постійно бути постійним.
Країна «сонця, що сходить», або просто «Ніппон, Ніхон», а саме так її називають жителі, розташована на 70000 Японських островів, площа яких вкупі складає територію, що за розмірами дорівнює американському штату Монтана, або третині Франції. Однак завдяки величезній кількості води та гірських вершин, для проживання залишається досить маленька частина суші, і це при тому, що населення країни складає 125 мільйонів чоловік.
При перенаселенні країни та безмірній кількості будинків, Японії майже не існує адрес, а вулиці зазвичай не мають назв. Запрошуючи когось в гості, японці посилають факсом схему проїзду або розраховують на навігаційну систему машини, яка передає інформацію про рух на дорогах та інструкції відносно маршруту через супутники.
Як це — бути «не їхнім»
Японці — нація з досить своєрідним ставленням до «чужаків». По відношенню до іноземця, японці можуть себе поводити так, як ніколи не дозволили б собі з громадянином своєї країни. Один з моїх німецьких колег постійно обурювався поведінкою японців а вулицях Німеччини. «Ти уявляєш, — говорив він — для них не існує не лише перепон, адже вони як-ніяк перебувають в іноземній країні, вони ніколи не будуть чекати коли загориться зелене світло світлофора, а завжди спробують перейти на червоне, якщо для цього випаде хоча б один вдалий момент». І все це тому, що у них чітко розмежовані поняття «учі» (тобто «своє») та «сото» («чуже»). Японська мудрість вдало підкреслює: «Ніхто не згадає про те, що трапилося в дорозі». Ось чому, якщо ти не володієш технікою орігамі та бонсай, не говориш японською та не носиш кімоно — ти назавжди залишишся «учі», з таким же посереднім відношенням до себе. Проте якщо навіть ти витратив декілька років на вивчення їх мови, і твої діти вже мають японське коріння -для місцевих жителів ти все-одно залишишся — «гайдзин», тобто неяпонцем.
Не дивлячись на насмішкувате ставлення до іноземців, японці просто обожнюють Америку та американізми. «Бути американцем — це модно і престижно — стверджують вони». Таке досить дивне сприйняття іншої нації пояснюється широкою пропагандою американського стилю життя, рекламами, що транслюють по телебаченню і так далі. Молоді японки фарбують своє волосся в колір кінського каштану, купують лінзи блакитного кольору, аби хоч в чомусь походити на них. І о диво — не проходить і дня після запуску нового рекламного ролика, як молодий японець іде обідати не в суші-бар, а в ресторанчик фаст-фуд з назвою «Happy More». Ставши безробітним, побіжить в місцеве відділення біржі праці «Hello Work».
Характер японців відрізняється норовливою вдачею, але поряд з цим і аж надто за дисциплінованим сприйняттям життя. «Во всем мне хочется дойти до самой сути,» — говорив класик і цими словами дав би точну характеристику відношенню японця до життя. Кожен житель країни «сонця» ладен зробити будь-що аби довести оточуючим і всьому світу, що він найохайніший, найтрудолюбивіший, той, на кого завжди модна покластися. Іноді їх індивідуальна гординя доходить просто до самознищення. Через страх здатися білоручками, багато японців взагалі відмовляються брати відпустку. Аби змусити своїх працівників скористатися щорічною відпусткою, деякі роботодавці просто зачиняють фірму на якийсь час, тим самим провокуючи десятки своїх співробітників на нудні та жахливі «канікули».
Золотим правилом самурая є здатність розуміти людей без слів. Цьому всі батьки мають навчати своїх дітей, а бабусі — внуків. Проте досить часто молодому поколінню доводиться спілкуватися на рівні телепатії, бо запитати ніби й не пристойно, а здогадатися про що саме хоче сказати твій співрозмовник іноді буває не так вже й легко. Наприклад, комусь може здатися, що ви хочете залишити це свято, хоча ви насправді ладні були зробити все для того, щоб лишитися. В Японії не прийнято розпитувати гостей про їх кулінарні пристрасті, коли запрошуєш їх до себе на обід чи вечерю. Адже питання саме себе провокуватиме на те, щоб господиня провела весь день за кухарською плитою, намагаючись втілити вжиття забаганки майбутніх гостей. А це значить, що це до їх приходу вона тихенько почне їх ненавидіти. Окрім того, японці в ідеалі оволоділи мистецтвом не розуміти одне одного, коли вони бояться нашкодити своєму іміджу. Авторка книги «Ці дивні японці» розповідає, що одного літнього дня молодий тато підійшов до фургончика з морозивом Супа-куриму і запитав продавця про склад солодощів. Чемний продавець щиро перечислив йому усі інгредієнти: ваніль, полуничне морозиво та фісташки, глазуровані медом та шоколадом. «Дві порції, будь ласка, — ковтаючи слиньки замовив клієнт. Пробачте, але сьогодні в нашому меню взагалі немає Супа-куриму — здивовано відповів продавець».
«Клієнти — як боги», — каже стародавня мудрість. І дійсно, відношення японця продавця і покупця можна охарактеризувати як відношення раба і повелителя. Банк, магазин, готель — клієнт скрізь і завжди правий. Якщо сервіс не відповідає рівню, клієнт має повне право виразити своє незадоволення, що він відразу ж і зробить.
В японських магазинах ніхто і ніколи не скаже вам, що вже час зачинятися. Скоріше господар магазину підійде до вас і запропонує вам вибирати товар стільки часу, скільки вам для цього потрібно. При цьому ні один з асистентів навіть в думках не покаже вам в «дулю в кишені» аби ви скоріше зібралися з думками. І якщо раптом під час шоппінгу піде дощ, кожен продавець сприйме за честь подякувати вам за те, що ви навіть в таку погоду не понехтували можливістю зайти до його магазину.
Якби наш вельмишановний президент під час візиту до Японії вкотре запізнився на один з прийомів, не бачити нам тоді на справжніх японських чаїв, ні цвітіння сакури, ні віз в Японію. Пунктуальність та наполегливість мають дуже велике значення. Якщо написано, що магазин відчиняється о сьомій ранку, то він відчиниться рівно в цей час, навіть якщо десь поряд трапиться страйк чи нахлине тайфун. Служба доставки вручить вам пошту і все, що ви замовляли саме в той день, коли ви повідомите, що повернулися до дому.
Що дала світу Японія
Японське виховання. Психологія дитячого виховання в Японії має свої певні традиція, від яких у наш час молоде покоління намагається все-більше і більше відступати. Завчена фраза про те, що дітям до п’ятирічного віку дозволено робити все з плином часу втрачає свою певну актуальність, але все ще має місце. Класична думка про те, що діти — квіти життя надихає японців ставлення до дійте як до «дорогоцінного подарунку неба». В транспорті постійно звучить оголошення, що закликає дорослих поступатися місцем дітям. Батьки леліють своїх дітей, як у фінансовому, так і в психологічному плані — практично постійно. В двадцять років молодий японець стає дорослим, однак молоді рідко залишають отчий дім до того часу, доки не створять власної сім’ї, а вже старший син, як правило, взагалі не лишає дому: ні після одруження, ні після народження дитини, ні після розлучення.
Мистецтво бонсай. Психологи кажуть, що психіка людини може добре розслабитися тоді, коли в будинку є три речі: гарний вигляд з вікна, акваріум з рибками та… бонсай. Бонсай в перекладі з японської означає карликове дерево, що росте майже на підносі, сад в мініатюрі. Однак японці стверджують, що це надто примітивне поняття, адже бонсай навіть не ботанічний термін, це стан людської душі. Людина, що хоче займатися вирощуванням цих крихітних рослин, має бути одночасно художником, щоб спочатку подумки створити образ майбутньої рослини, і хорошим садівником, щоб потім відобразити цей образ в живій рослині. Основний принцип, яким ось уже протягом багатьох тисячоліть керуються майстри бонсай — «через мале бачити велике».
Орігамі. Мистецтво складання різних фігур з паперу. Папір — один з найдревніших винаходів людства — народився саме на Сході і саме там, на межі тисячоліть, з’явилися перші паперові фігурки.
Сакура. Після холодної японської зими з пронизливими сибірськими вітрами усі вулиці містечок заповнює приємний аромат сакури. Сакура — символ нації, одне з відображення її душевної гармонії, дерево, що насищає людей духовно та віддає усю свою силу тому, хто хоч раз зупиняється посидіти в затінку її ароматних віт.
Коли приходить пора пишного цвітіння, сотні японців виходять на вулиці і стрімголов мчать зайняти місця під розлогими вітами священного дерева. Це один з тих небагатьох вечорів, коли люди забувають про всі свої проблеми та турботи і насолоджуються принадами природи. Це — ханамі, або період милування цвітом сакури. Парки та місця цвітіння заповнюються японцями, які приносять з собою бенто (корзини з провізією) або купують їх у продавців просто неба. На ханамі вирушають як сім’єю, так і зі співробітниками. І вся справа в тому, що квітень в Японії — це початок учбового та робочого року. Ось чому співробітники-новачки з самого ранку поспішають знайти та зарезервувати місце під сакурою для старших товаришів. Робити це доводиться з самого ранку, так як пізніше можна взагалі лишитися без місця. А після робочого дня сходяться співробітники. Кажуть, такі місця просто переповнені позитивною енергетикою, яку люди виплескують у вигляді позитивних емоцій.
Чайна церемонія. Ще у 7 столітті в Японію з Китаю завозять чай. Тут його цінують як лікувальну рослину, що допомагає при втомі, захворюваннях очей, ревматизмі. Не дивлячись на те, що в Китаї його починають пити набагато раніше, культ чаю виникає саме в Японії. Запроваджує її японський монах Ейсай, засновник монастиря в самурайській резиденції Кіото за підтримки самого імператора. Саме в той час в самурайських колах з’являється традиція чайних змагань. Чай привозили з різних країн. Випиваючи чашку чаю, учасники повинні були вгадати країну його походження. З 15 століття чайна церемонія стає мистецтвом втілення витонченості Пустоти та благості Покою (тя-но-ю). В свою чергу чайна церемонія породжує розвиток таких мистецтв як ікебана, стилю кераміки вабі, японських садів.
Стерильна чистота. Японці обожнюють чистоту. Вона для них — теж своєрідна церемонія. Ранок для власника магазину починається з миття тротуару перед входом в його заклад. Прибиральники протирають сміттєві урни. Розмічувальники доріг змітають пил з ліній паркування і повертають їм кристальну чистоту. Службовці авіаліній на колінах, власноруч, клейкою стрічкою зчищають з килимів найменші пилинки. Японці не розуміють «брудної» звички європейців ніжитися у ванні з брудною, мильною водою. Самі ж вони спочатку намиляться, змиють брудну піну струменем душу і лише потім будуть відмокати в невимовно гарячій ванні до повного задоволення.
Останнім часом Японію просто заворожила манія чистоти. Молоді японки приймають спеціальні пігулки, аби не залишити після себе неприємного «аромату» в туалетних кабінках. Комп’ютерна миша теж може стати розсадником зарази в офісі, якщо вона зроблена не з антисептичного матеріалу! Вставте антибактеріальну картку в банкомат і він видасть вам стерилізовану пачку банкнот. Офісні телефони регулярно обприскують антибактеріальним спреєм, шофери таксувок носять білі рукавички. Бактеріям не залишили найменшого шансу!
Окрім бактерій японці не лишають вибору і власним забобонам. Причому, їх стільки, що ні одна українська бабуся не виграє конкурсу на найбільшу кількість забобонів у японської. Не можна спати головою на північ, бо саме так вкладають мертвих перед кремацією. Вхід в будинок має знаходитися з правильної сторони, в іншому разі вас все життя будуть переслідувати невдачі. Не можна одружуватися з людиною несумісної групи крові, а також з жінкою, що народилася в рік Коня і так далі.
Можна до нескінченності перераховувати речі, думки, мистецтва, які дала світу Японія. Переконана, якщо заглянути в історію винаходів, українцям теж буду чим похвалитися. Проте варто намагатися зробити так, щоб будь-яка пошукова Інтернет-система при введені слова «Україна» видавала лише позитив та безмірну віру в гарне майбутнє.
Использование материала статьи разрешается только с указанием активной ссылки на первоисточник © www.greenmama.ua
