Розпродаж у Grand Gallery. Така кількість народу буває тут дуже рідко, бо рівень ціни не завжди дозволяє придбати річ, що сподобалася навіть вищому класу населення. А тут раптом знижки — 70 відсотків. Якась тітонька жваво натягує на ногу замшеві чобітки DG, вона прекрасно розуміє, що це — не її розмір, але ціна так і підказує «потрібно купувати». «Дайте мені дві пари» — замовляє вона на касі. Пізнали? — Так, це наша українська душа. Як кажуть, «якщо не з’їм, то хоч понадкушую».
А ось ви крокуєте по Хрещатику, назустріч така собі звичайна сімейка, але вам вистачає одного погляду, аби чітко визначити — іноземці.
Ненависний будильник вже піднімає вас на роботу на цих набридлих англійських полях. В календарику закреслюється ще один, 147 робочий день. На годиннику п’ята. Ви, вже зацьковані та схожі на робота Вертера, ще з напівзаплющеними очима «шаркаєте» на свою ділянку з полуницею. Аж раптом очі вмить розплющуються — великої полуниці на вашому рядку вже немає, та й інша витолочена так, що доведеться збирати тільки найдрібнішу. А там, десь далеко в англійському тумані бігає по всіх рядках п’ятірка дебелих хлопчаків. Здається десятки голосів, таких же розчарованих як ви, в один голос зриваються на крик: «Ну все, сьогодні полякам не жити…»
А онь далі, зовсім недалечко від поля, репетує ваш супервайзер з менеджером. Їй не доплатили 2 фунти за роботу. Ще мить — і у менеджера летить купка ящиків для збирання полуниці. Менеджер з синяком на лобі, а вона гордо повертається і кидає вслід: «цей синець буде нагадувати тобі про мої недоплачені гроші». Що ж поробиш — гаряча ірландська кров.
Як не крути, а кожна нація вирізняється якоюсь особливою поведінкою, звичками та дивакуватістю. І однозначно сказати добре це чи погано дуже важко. Звичайно, не всі українці такі, як у приведеному вище прикладі, але зізнаюся, і я купую літній одяг на зимовому розпродажі, не знаючи напевно, чи потрібен він буде мені влітку. І не всі поляки такі, але це — власний досвід і приклад з життя, так само як і з ірландкою Марою. Цікаво те, що кожна нація годиться своїми «кониками»…
Данія — трохи дивакувата країна, в який змішано безліч національностей та звичаїв. І от якщо на морському узбережжі вам пощастило зустрітися з датчанином, ви маєте обов‘язково дещо знати про його характер.
Населення Данії складає 5 мільйонів чоловік. Порівняйте з 8,8 млн. Шведів, яким Данія подобається за те, що тут можна купити пиво без митного збору і з 81 млн. німців, які обожнюються Данію за сонце, піщані пляжі та відпочинок на морі. Країна складається із 406 островів і за площею трохи більша за Нідерланди. За виключенням Копенгагена, ні в одному датському місті не проживає більше 250 тис. чоловік. До того ж тут дуже мало міст, де одночасно присутні 50 тис. чоловік, хіба що коли гарно світить сонце і шведам дуже хочеться пива.
Усі Данці вважають, що бути датчанином — це привілегія, яка робить їх людьми особливого роду. Цікавий вислів прочитала я в одній з їх книжок з історії: якщо вся Скандинавія — це тарілка з рисовим пудингом, то Данія — золота ямка посередині, повна розтопленого масла.
Головна місія цього народу — допомогти усьому світу побачити, яка це чудова країна, Данія. Вони глибоко співчувають тим нещасним, хто не народився датчанином, ніколи не бував в Данії або якимось чином не знає про їх країну з молочними ріками та серпанковими берегами. Про те, що вони шалено талановита нація, вони готові говорити кожному зустрічному перехожому, при чому на це у них не бракує ані сили, ані часу.
На першу пару у коледжі до нас завітала така собі «сухенька» і дуже низенька тітонька, яка повідомила, що для початку, а також для «достойного (!) перебування у країні з величною назвою Данія», нам варто ознайомитися з її історією та культурою. Взагалі, «даки» (так ми їх називали) — народ вельми цікавий щодо відношення до своєї країни. Ну скажіть, чи могли б ви коли-небудь, кому-небудь стверджувати, що українська мова — найпоширеніші в світі і її має вивчати та знати КОЖЕН, хто принаймні хоч якось пов’язаний з Україною. Я б не наважилася. Принаймні, не наважилася б говорити таке групі іноземних студентів, які більш-менш нормально володіють англійською і мають уяву про побудову речення в німецькій мові. Так от. Наша цікавенька бабуся-викладачка так нас і попередила, — датська мова — найпоширеніша в світі, ви маєте її знати, нею спілкується більша частина всього світу. Цікаво те, що розмовляти з нашою викладачкою англійською було марно — вона просто ігнорувала тебе. Вирішили мовчати, бо виражати свої думки датською після трьох днів перебування в країні не передбачалось можливим.
Кажуть, даки — народ привітний, у будь-яку хвилину, коли у тебе виникнуть труднощі датчанин буде тобі допомагати, навіть якщо і нього на це немає ні секунди вільного часу. Можливо, мені не пощастило, але коли після цікавого і головне дуже корисного навчання у коледжі я опинилася на старовинній датській фермі зі столітньою історією (хоча нам обіцяли провідні господарства з найсучаснішим обладнанням) і мене примусили «тягати» десяти кілограмові таці з поживою для худоби, мені навіть ніхто не поспівчував. Мовляв, ну так вже не повезло, нічим допомогти не можемо.
Уявіть собі, ти приїжджаєш в сім‘ю де маєш стажуватися, посміхаєшся, тебе зустрічають двоє підстаркуватих людей, років 65, ти щебечеш, намагаєшся якось їм сподобатися і тут помічаєш, що щось не так, щось не виходить. Виявляється ні один з них не знає англійської. Фермерське господарство знаходиться на такому собі хуторі — найближче село — за 20 кілометрів, людей більше немає. Через тиждень після мовчанки, починаєш розмовляти сам з собою, ще через тиждень — зі своїми підопічними — 60 коровами і 700 поросятами. У тебе в кімнаті немає ні телевізора, ні радіо, стоїть таке собі убоге студентське ліжко з пружинами до підлоги, висить рушник, якому стільки ж років, скільки й хазяям, а кімната твоя знаходиться при виході з хати. Моя бабуся назвала б це «сіни». Окрім того, ти не маєш права заходити на кухню — а що тобі там робити, якщо тебе годують, користуватися душем в хаті, для тебе призначений тільки так званий робочий душ, де твій хазяїн миє чоботи, а ще приймати на території господарства друзів — а то не приведи Господи занесуть інфекцію улюбленим поросятам. Ось вам датська привітність. При чому, коли ти починаєш жалітися в різні місцеві інстанції, тебе не розуміють — чим ти можеш бути не задоволений. Тебе возять на семінари, тобто вчать за свої гроші (і не має значення те, що семінар на тему техніки безпеки і проводиться датською мовою), тебе годують (і не має значення, що фрукти для тебе купують окремо, а молоко розводять з водою, щоб не було таке жирне, і це при тому, що за все це ти платиш 250 доларів на місяць), тобі купують і даюсь спробувати такі страви, про які в Україні й не здогадуються (тобто чіпси, як згодом з’ясовується). А ще ти робиш відкриття, що свині гавкають і кусаються. І ти не щасливий, що маєш такий неоціненний досвід? Тебе вкусила датська свиня — яке щастя! Ти можеш користуватися велосипедом, яким їхні діти їздили в років 10, принаймні коліщатка там досить дитячого розміру, а ще, ви тільки подумайте, яка честь — можеш безкоштовно вивчати датську, якщо звичайно не враховувати, що школа знаходиться за 50 кілометрів, квиточок коштує 10 доларів, а ще ти маєш встигнути до того часу зробити всю роботу. Інше питання — чи захочеться тобі туди їхати після цього всього. Єдине, що можна — це працювати!!! При чому, будь яка робота вважається сільськогосподарською — і підмітання двору, і прибирання в хаті, і миття машини. А ви не здогадувалися, що це теж сільське господарство? Зізнаюся, я теж.
Вся прекрасна половина Датського королівства тяжіє до фемінізму. В їх моралі закладена думка: вони не зобов’язані робити те, що повинно і може подобатися чоловікам. Тому процедура догляду за собою — не таке вже й поширене заняття серед дівчат: обвітрені червоні щоки, товсті вуста, рідке волосся, обличчя в веснянках — такі загальні риси датських жінок. 90 відсотків з них — блондинки. Фемінізм в Данії носить войовничий характер, ось чому жінки не спішать вийти заміж. Більше того, багато хто з них змінює бойфренда кожного року.
Що стосується їжі, то тут Данія має свої справжні багатолітні традиції, яких суворо притримується. Різдвяні пиріжки та коржі хазяйки починають випікати ще з 1 грудня. За 25 днів до Різдва у домі стоїть приторний запах ванілі, кориці, лимонної цедри та чекають свого часу гори печива. А якщо згадати щоденний ритуал прийому їжі, здається, вони тільки те й роблять, що їдять.
Приміром, згадайте як ви снідаєте — однією рукою спаковуєте сумку, інша вже одягає светра, потім однією рукою підфарбовуєте вії, іншою — наносите помаду, в цей же час сьорбаєте гарячий до крику напій, який називаєте елегантним словом кава. Знову фарбуєте губи, бо помада лишилася на чашці, хапаєте сухий кусень хліба, бо від кави натще серце вже починає нудити. Якщо є масло — дуже пощастило. Впізнаєте? Так, це наш звичайнісінький ранок. «Датці» починають снідати о сьомій. Спочатку стакан апельсинового фрешу — він готується дуже просто змішуванням холодної води та апельсинового концентрату з холодильника. А де фреш — запитаєте ви — то ж з холодильника — відповість вам житель Данії. Потім починається процедура приготування пластівців. Загалом їх є дуже багато видів, принаймні у нас у школі їх було до десяти. Береш тарілку, повільно обходиш стіл, думаючи в цей час на які пластівці сьогодні настроєний твій шлунок, а потім (увага!!!) сиплеш всі підряд, заливаєш все це величезною кількістю йогурту і … ні, це ще не все. Робиш собі бутерброд (можна два) з маслом, сиром і джемом, береш чайник кави і… так, а от тепер вже насолоджуєшся сніданком. Їдять вони дуже довго. В нашій школі мабуть для того і був придуманий спеціальний гонг, — після того як прозвучить його удар їсти заборонялося. Дякувати Богу, цього правила в школі дотримувалися.
Після першої ж пари — так званий вітамінний сніданок номер два. Обов’язково — морквинка або яблуко, кава-чай, і…булочка або пончик, або пиріг, або тортик, або…І все це через дві години після сніданку.
Після цього перерва в їжі складає аж чотири години. Ось чому в обідній час можна було не дивуватися хмарам студентів, які просто біжать до їдальні. Я спочатку дивувалася — невже після таких двох сніданків вони такі голодні — на що мені заперечували — вони бояться, що не встигнуть, інші можуть з’їсти все. О 14-00 закінчувався обід, а в 16-00 вже чекав полудник. Він у них називався солодким — кава-чай і… булочка або пончик, або пиріг, або тортик, цукерки, вафлі, суфле, пудинги…
О 19-00 — вечеря. На вечерю в основному подавали багато салатів, різні гарніри, рибу, м’ясні нарізки, сири, соуси восьми видів. Вони називали вечерю легкою, бо на ніч багато їсти шкідливо.
А тепер, читаючи попереднє речення, уявіть, що після вечері о 21-00 був бутербродний перекус — ті ж соуси, сири, м’ясні нарізки, рибні паштети…
О 23-00 — кава-чай… і… булочка або пончик, або пиріг, або тортик, цукерки, вафлі, суфле, пудинги… Що не говоріть — ритуал та й годі.
Не дивлячись на те, що дуже велику частину свого часу датчани присвячують прийому їжі, вони ще й встигають працювати. Буква закону — це святе, датці чесні, режим буденного тижня теж освячений — прийшов в 9:30 на роботу і пішов в 16:00. Інша справа вечори п’ятниці та суботи — всі паби та ресторани «гудуть», народ виходить в світ, або з достоїнством закінчити робочий тиждень. Опівночі народу більше, ніж опівдні.
З питанням житла в Данії так само незатишно як і у нас. Якщо ви орендуєте житло, то в місяць на нього йде 4-6 тис. крон (1 євро=7,5 крони) за одно-двокімнатну квартиру. Якщо ж ви хочете купити житло — а воно тут не просто недешеве — менш ніж за 1 мільйон крон можете навіть і не надіятися. Якщо хочете кредит — будь-ласка. За тридцять років ви можете його погасити, виплативши суму, що за цей час помножиться на 2-3 рази. Це вам нічого не нагадує? Трапляються в Данії і комуналки! Більше того, в Копенгагені до цього часу існують комуни, де люди живуть одним великим колективом. А ще!!! — в 
Данії процвітає дивна тенденція будувати будинки а-ля «хрущовки». Хтось навіть розпустив плітку, що, мовляв, Хрущову, саме після відвідин Данії (цікаво, а він тут взагалі був?) прийшла в голову ідея такого ж вирішення питання житла — будувати «маломсімейки». Проте за словами наших емігрантів, буває ще й гірше. Коли на кухні може поміститися лише холодильник, плита, раковина і дві людини. Коли душ знаходиться в спальній кімнаті (варіанти — прямо над унітазом, або поряд з унітазом, при цьому вода, що ллється з душу виходить в сток, розміщений прямо в підлозі, в багатьох будинках душ знаходиться у підвалі — хочеш помитися -одягай банні капці і шубу і спускайся на декілька поверхів в низ.) «На днях бачила об’яву», — пише мені одна зі знайомих, що лишилася в Данії — здається кімната, ШІСТЬ квадратних метрів!!! Всього за 2000 крон. І ще не жарт… Політика датського королівства — не будувати нового дешевого житла і це при тому, що в Данії найвища народжуваність із всіх європейських країн.
Відношення до емігрантів у датського народу, як і у уряду загалом дуже зверхнє. Якщо тебе звати Ахмед, а не Андерсен, то твої шанси знайти роботу чи навчання дуже малі. Якщо ти молодше 24 років, ти не можеш вийти заміж за іноземця, для цього ти повинен мати 50 тис. датських крон (приблизно 6 700 євро), роботу і житло, в іншому ж випадку, доведеться їхати в Швецію або іншу країну. Ти перестаєш бути датчанином, якщо «пощастило» закохатися в громадянку іноземного походження.
Екзамен з датської мови тепер ти маєш здати до отримання громадянства. Тести, за якими проводяться екзамени, не можуть виконати навіть корінні датці.
Поза всяким сумнівом можна стверджувати, що в Данії існує лише дві пори року — весна, яка плавно перетікає в осінь, і осінь, яка плавно перетікає в весну. Кажуть, так впливає на погодні умови Гольфстрім.
Не дивлячись на свої дивацтва та скромні розміри, а може й дякуючи цьому, Данія спромоглася стати однією з найблагополучніших країн у світі. Сьогодні вона годує майже всю Європу шинкою та іншими сільськогосподарськими продуктами. Тут високий рівень доходів, але й високі податки. Дякуючи цьому вільно себе почувають пенсіонери, які можуть дозволити собі щорічну подорож континентом. Аби зменшити негативний вплив безробіття, датчани влаштовують добровільно-примусову ротацію кадрів, коли частина співробітників іде в річну відпустку зі збереженням 90% заробітку.
Окрім того, екологія — головний клопіт датчан. Вони страшні чистолі. Хтось із моїх знайомих на власні очі бачив, як літня жінка мила з милом тротуар перед своїм будинком. В боротьбі за екологію Данці пропагують любов до велосипеда. Біля будь-якого великого супермаркету є стоянка для велосипедів. Варто лише захотіти — опускаєш в замок 20 крон, доїжджаєш до потрібного місця, лишаєш велосипед на іншій стоянці і забираєш свої гроші.
Попри всі дивацтва нації, суворі емігрантські закони та примхи природи, 30% моїх друзів після закінчення контракту залишилися в Данії. Як їм це вдалося — особиста справа кожного. Та чи не варто нашому керівництву задуматися над тим, щоб створити такий же клімат у власній країні. З огляду на глобальне потепління примх природи у нас вже вистачає — сьогодні ми не можемо нагрітися, а вже на завтра лаштуємо човни аби вибратися з підтопленого села. А що стосується дивацтв — повірте у нашої нації їх вже більш ніж достатньо. Було б бажання…
Использование материала статьи разрешается только с указанием активной ссылки на первоисточник © www.greenmama.ua
